Витяг корисних властивостей речі

Неодимовий магніт

КАТЕГОРІЇ:

Тема 3. ВЛАСНІСТЬ В ЕКОНОМІЦІ

Дата додавання: 2014-10-31- переглядів: 594- лекція була корисна: 0 студентам (у) - не корисна: 1 студентам (у). Опублікований матеріал порушує авторські права? Повідомте нам ...

1. Якщо будь-яке майно взято в оренду, то орендар:

а) розпоряджається цінністю цього майна і може його продати або подарувати;

б) виступає потенційним власником;

г) є власником цього майна і розпоряджається його споживною вартістю.

2. Існування державної власності обумовлено:

а) необхідністю вирішення соціальних і загальнонаціональних проблем;

б) підтриманням рівня життя населення;

в) прагненням збільшити державні доходи;

г) наявністю фондоемких і нерентабельних галузей (залізничний транспорт, автомобільні дороги, гірничодобувна промисловість і ін.);

д) всі відповіді вірні.

3. Назвіть, яке з визначень власності є економічно:

а) розпорядження певними благами;

б) володіння якимось економічним благом;

в) правомочність суб`єкта по відношенню до об`єкта;

г) відносини між людьми з приводу привласнення та відчуження благ.

4. Назвіть ознака, який не має відношення до поняття «власність в економічному сенсі»:

а) господарське використання майна;

б) привласнення засобів і результатів виробництва;

в) майнові відносини, закріплені законом власності в Республіці Білорусь та іншими нормативними документами;

г) отримання власником засобів виробництва доходу в результаті виробництва і реалізації продукції.

5. У систему відносин власності входять:

а) економічні стимули і інтереси;

б) відносини відчуження і привласнення майна;

в) отримання доходу від власності;

г) відносини господарського використання майна;

д) всі відповіді вірні.

Дата додавання: 2013-12-23- переглядів: 7.

Відмінності договору зберігання від інших договорів.

Від договору підряду - відсутністю матеріалізованої результата- об`єктом (предметом) договору зберігання є сама діяльність із зберігання, в ньому немає фізичного впливу на ввірене зберігачу майно.

Від договору оренди - за договором зберігання річ завжди передається у володіння, а за договором оренди може надаватися окремо = в користування річчю. Головним в договорі оренди є користування орендарем річчю (витяг з неї корисних властивостей). Навпаки, в договорі зберігання не допускається за загальним правилом користування зберігачем річчю і передача речі в користування третім особам. Винятком є випадки, передбачені в ст. 892 ГК: за згодою поклажодавця і коли користування річчю необхідно для забезпечення її збереження. Крім того, договір оренди є завжди оплатним і консенсуальним, а договір зберігання може бути оплатним і безоплатним, як правило це - реальний договір.

Від договору охорони майна - тим, що за цим договором майно охороняється за його постійним місцезнаходженням і не передається у володіння сторони, що здійснює охорону.

Обов`язки зберігача.

1. Обов`язок прийняти майно на зберігання - в консенсуального договору зберігання. У договорі може бути встановлений певний термін (дата) прийняття або певний період.

2. Головний обов`язок зберігача: зберігати і забезпечити збереження майна. Зберігання повинно здійснюватися протягом терміну, обумовленого в договорі, або без зазначення строку. Дострокове припинення договору за ініціативою зберігача не допускається за винятком випадків істотних порушень з боку поклажодавця, а також, якщо речі, здані на зберігання, стали небезпечними для оточуючих або для майна зберігача і третіх осіб.

Хранитель повинен забезпечити збереження майна від будь-якої небезпеки: як від соціальної, так і від небезпеки, пов`язаної з природними явищами. Забезпечення збереження реалізується в скоєнні зберігачем певних дій - в прийнятті необхідних заходів і створенні умов. Необхідними є заходи, передбачені договором зберігання.

При виникненні особливих обставин ці заходи можуть бути змінені, для чого необхідно отримати вказівки поклажодавця.

При реальній небезпеці охоронець вправі сам змінити спосіб, місце або умови зберігання.

При надзвичайних обставинах допускається навіть продаж речі зберігачем.

Якщо в договорі не обумовлені конкретні умови і способи зберігання, то зберігання повинно здійснюватися відповідно до звичаїв ділового обороту та істотою зобов`язання, властивостями речей.

Хранитель зобов`язаний особисто здійснювати зберігання майна, передача речі для зберігання іншій особі без згоди поклажодавця допускається тільки у разі крайньої потреби.

Заходи щодо збереження майна, які зобов`язаний прийняти зберігач, залежать від того, чи є договір зберігання оплатним або безоплатним:

- при безоплатному - хранитель повинен проявити дбайливість не менше, ніж про своє майно (п. 3 ст. 891 ЦК).

- при безкоштовне - хранитель крім того повинен вжити спеціальних заходів професійного характеру.

- Однак будь-який охоронець (і БЕЗОПЛАТНО, і безоплатний) повинен вживати спеціальних заходів, передбачені в нормативних актах: протипожежні, санітарні та ін.

3. Обов`язком зберігача є також необхідність утримуватися від користування річчю поклажедателя. Користування річчю зберігачем допускається лише за згодою останнього і у випадках, якщо це необхідно для збереження речей (ст. 892 ЦК).

4. Обов`язок повернути поклажодавцеві або зазначеній ним особі річ, передану на зберігання, а при іррегулярні зберіганні ту ж кількість аналогічних речей. Річ має бути повернена в строк, а при договорі на вимогу - негайно або в розумний строк. Річ має бути повернена в тому самому стані (з урахуванням природного погіршення). Крім того, повинні бути повернуті плоди і доходи від речі, якщо інше не встановлено договором.

Ivan Ivanov

учень

(8),

закритий

3 роки тому

ніж володіння відрізняється від користування? Як в цілому (в принципі), так і стосовно наприклад до автомобіля ... Або автонавантажувачу ... я так розумію користуватися телевізором - дивитися, натискати кнопки, але не переставляти, що не забирати до себе на дачу (це вже володіння). Користуватися навантажувачем - тільки їздити на ньому в межах приміщення складу, не виїжджаючи за межі приміщення. А користуватися автомобілем і не володіти ним - це сидіти разом з ним в гаражі і слухати музику (виїжджати не можна), тобто має мало практичного сенсу. Можете навести ще приклади / міркування з цього приводу? Найкращою відповіддюdimannnnn Установчі ЗбориМудрець (12684) 3 роки тому Володіння має місце в тому випадку, якщо річ фізично знаходиться у Вашому розпорядженні, наприклад, коштує у Вас в гаражі, лежить в коморі, Ви її тримаєте в руках і т. Д. Тобто, лежить і все . Користування має місце в тому випадку, якщо Ви використовуєте річ в побуті, в процесі господарської діяльності і т. Д. Наприклад, авто може просто стояти в гаражі (володіння), а можна на ній ще й їздити (це вже користування). До речі, володіти, але не користуватися - можна, а ось користуватися, але не володіти - по-моєму, складніше ... я не знаю, як це. решта відповідейЯ володію гаражем. Здав його в оренду. Тобто володію, але не користуюся. Мій орендар за договором оренди користується. Але не володіє.

ОКРЕМІ ВИДИ цивільно-правових договорів

Договір купівлі-продажу, договір поставки, договір міни, договір дарування, договір оренди, договір фінансової оренди (лізингу), Договір порядку, Договір надання послуг, договір перевезення вантажів, договір транспортної експедиції, договір позики, Кредитний договір, договір банківського вкладу, договір банківського рахунку, договір фінансування під відступлення права грошової вимоги (факторингу), договір зберігання, договір страхування.

Право власності - Закріплена законом можливість особи на свій розсуд володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, приймаючи на себе і ризик його змісту. Всі три правомочності (володіння, користування, розпорядження) належать власнику. Чи не власнику вони можуть належати, але не в повному обсязі (орендар користується орендованим майном, але не може розпоряджатися ним).

Право власності - в об`єктивному сенсі - Сукупність правових, що регулюють відносини з приводу органічних благ в суб`єктивному сенсі - Право власності конкретних осіб (право володіння, право користування, розпорядження та ін.) (Ст.209 ЦК України) - (ст.231 ГК РФ).

Власність як економічна категорія розглядається у вигляді відношення особи (осіб) до належить йому (їм) речі як до своєї, яке виражається у фактичному володінні, користуванні та розпорядженні нею, а також в усуненні втручання всіх третіх осіб у ту сферу господарського панування, на яку простирається влада власника.

Розкриваючи дане визначення, слід звернути увагу, перш за все на те, що власність - Це не речі і майно, а відносини, що виникають між різними особами з приводу речей і майна. Необхідно підкреслити також, що дані відносини - це вольові, свідомо породжувані і цілеспрямовані за своїм характером відносини. Воля власника в цих відносинах - відносинах належить йому речі - може виражатися в самих різних формах і проявах.

Незважаючи на їх різноманітність, всі вони в кінцевому підсумку зводяться:

а) до фактичного володіння власністю, тобто до господарського панування власника над власністю;

б) до фактичному користуванню річчю, що знаходиться у власності особи, вилучення з неї корисних для себе властивостей і вигоди;

в) до фактичного розпорядження річчю, що означає вчинення щодо її таких дій з боку власника, які можуть зробити істотний вплив на характер і зміст речі і визначити її подальшу долю.

Право власності в об`єктивному сенсі -це один з найважливіших інститутів цивільного права. За своєю суттю та змістом воно являє собою систему правових норм, що регулюють суспільні відносини, що виникають між громадянами - фізичними особами та юридичними з приводу виникнення, володіння, користування і розпорядження належною їм по праву власності річчю, а також по усуненню втручання будь-яких третіх осіб в сферу їх безпосереднього господарського панування.

Найважливішими складовими частинами, елементами змісту права власності в об`єктивному сенсі є:

а) правомочності володіння - що представляють собою юридично забезпечену можливість господарського панування власника над річчю;

б) правомочності користування - які виступають у вигляді юридично забезпеченої «можливості вилучення з речі корисних властивостей у процесі її особистого або продуктивного споживання»;

в) правомочності розпорядження -що представляють собою юридично забезпечену можливість визначати долю речі шляхом вчинення юридично значущих актів щодо цієї речі.

Зміст права власності складають правомочності власника щодо володіння, користування і розпорядження майном. Власник має право здійснювати зазначені правомочності своєю владою, спіреї безпосередньо на закон. Влада ж інших осіб щодо того ж майна не тільки спирається на закон, але і залежить від влади власника.

Перераховуючи цивільні правомочності власника, ст. 209 ГК РФ першим називають правомочність володіння. Воно являє собою фізичне і господарське панування над річчю. Це правомочність належить, перш за все, власнику. Якщо це правомочність і може належать іншим особам, то їх право володіння спирається на договір з власником. Тому право володіння власника називається початковим, а право володіння інших осіб - похідним.

Розрізняють також володіння законне (титульне), тобто спирається на якусь правову основу (титул), і незаконне, позбавлене правового титулу. Титульне володіння захищається особливими речовими позовами - віндикаційний і негаторний.

Правомочність користування - це право витягати корисні властивості речі, отримання від неї плодів, продуктів, доходів. Витяг корисних властивостей речі відбувається по-різному для неспоживна і споживаних речей. В процесі одноразового використання неспоживна речі не втрачають своєї первісної форми. Споживані речі втрачають свій первинний вигляд вже при одноразовому використанні (продукти харчування, паливо і т.д.). Правомочність користування неспоживною річчю може здійснювати і не власник (наприклад, орендар, який отримав річ у користування від власник на певний термін). У деяких випадках користувач має право, як правило за згодою власника, передати отримане майно в користування третій особі (договір піднайму або суборенди майна).

правомочність розпорядження є право визначати юридичну долю речі. Це правомочність реалізується шляхом права власності на річ (власник має право продати, подарувати, зробити обмін цієї речі) або без переходу права власності передати іншому суб`єкту річ у володіння, користування. Правомочність розпорядження належить, як правило, власнику. Але іноді це правомочність в певних межах належить і іншим особам, які не власникам (наймачеві може належати право здати річ від свого імені і т.д.). При цьому можлива навіть ситуація, при якій правомочність розпорядження реалізується не власником як санкція проти самого власника (реалізація заставленого майна в разі несправності заставодавця - власника).

Право власності характеризується сукупністю названих трьох правомочностей. Власник володіє всіма трьома правомочностями. Навпаки, не власник, як правило, має лише одним або двома правомочностями. Так, охоронець -правомочності володіння, наймач - володіння і користування і лише іноді в певних межах - правомочність розпорядження. Якщо одне або два правомочності на час закріплюються за власником (наприклад, право володіння за зберігачем), то це не припиняє права власності. Після закінчення певного часу власник буде відновлений у своїх правах.

Користування передбачає вилучення з речі корисних властивостей шляхом її продуктивного і особистого споживання. Правомочність користування - це юридично забезпечена можливість вилучення з речі корисних властивостей у процесі її особистого або продуктивного споживання [76].

Порядок користування включає в себе сукупність прав та обов`язків всіх суб`єктів, що використовують земельні ділянки неза

но від правових титулів. Право користування землею дає можливість експлуатувати її корисні властивості і якості.

Статтею 5 ЗК визначено перелік суб`єктів, які не є власниками земельних ділянок. До іншим особам, які використовують земельні ділянки на праві постійного (безстрокового), віднесені землекористувачі, землевласники, орендарі, власники сервітутів (далі - землеобладателі). Землекористувачами визнаються особи, які володіють і користуються земельними ділянками на праві постійного (безстрокового) користування або на праві безоплатного термінового користування.

Пропонуємо розглянути проблему співвідношення норм ЦК і ЗК, а також провести порівняльний аналіз діючих норм ГК і ЗК, що регулюють право постійного (безстрокового) користування, визначивши при цьому, в яких випадках норми одного з них мають пріоритет перед нормами іншого при регулюванні цього питання.

Право постійного (безстрокового) користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або муніципальній власності, надається громадянам та юридичним особам на підставі рішення державного або муніципального органу, уповноваженого надавати земельні ділянки в таке користування (п. 1 ст. 268 ЦК).

Згідно п. 1 ст. 20 ЗК в постійне (безстрокове) користування земельні ділянки надаються державним і муніципальним установам, федеральним казенним підприємствам, а також органам державної влади та органам місцевого самоврядування.

З введенням в дію ЗК зазначені норми зазнали дуже істотних змін. Після 30 жовтня 2001 року в постійне (безстрокове) користування земельні ділянки надаються тільки державним і муніципальним установам, федеральним казенним підприємствам, а також органам державної влади та органам місцевого самоврядування. ЗК обмежив коло осіб, які можуть мати, а тим більше придбати (отримати) земельні ділянки на зазначеному речовому праві [77].

Тим самим ЗК обмежує права інших суб`єктів, повністю блокується дія норм ГК, які фактично втрачають силу. Однак Закон про введення ЗК не може скасувати дію відповідних статей ГК. Виняток розглянутого речового права зі сфери правового регулювання означало б суттєве порушення конституційних прав землекористувачів.

Відповідно до п. 3 ст. 20 ЗК право постійного (безстрокового) користування перебувають у державній або муніципальній власності земельними ділянками, що виникло у громадян або юридичних осіб до введення в дію ЗК, зберігається.

Однак якщо після придбання об`єктів нерухомості право користування земельною ділянкою не було оформлено, то у особи як покупця нерухомості, розташованої на спірній земельній ділянці, не виникає право постійного (безстрокового) користування цією земельною ділянкою [78].

Більш того, проблема збереження права користування земельною ділянкою була відображена Конституційним Судом РФ в Постанові від 13 грудня 2001 № 16-П "У справі про перевірку конституційності частини другої статті 16 Закону міста Москви "Про основи платного землекористування в місті Москві" в зв`язку зі скаргою громадянки Т.В. Блізінской"[79]. При цьому виключалося як автоматичну зміну титулів прав на землю (переоформлення здійснювалося з ініціативи самих громадян), так і будь-яке обмеження права користування земельною ділянкою у зв`язку з непереоформлення наявного правового титулу в оренду.

Згідно п. 2 ст. 269 ЦК особа, якій земельна ділянка надана в постійне користування, має право, якщо інше не передбачено законом, самостійно використовувати ділянку в цілях, для яких він наданий, включаючи зведення для цих цілей на ділянці будівель, споруд та іншого нерухомого майна. Будівлі, споруди, інше нерухоме майно, створені цією особою для себе, є його власністю.

У разі реорганізації юридичної особи належне йому право постійного (безстрокового) користування земельною ділянкою переходить у порядку правонаступництва (п. 3 ст. 268 ЦК). Так, суди задовольнили позовні вимоги про визнання права постійного (безстрокового) користування земельною ділянкою, зайнятим об`єктами нерухомості в порядку правонаступництва [80]. При цьому підставою для державної реєстрації права постійного (безстрокового) користування на земельну ділянку є факт реєстрації права власності на будівлю, будівля, споруда правонабувача, а при реорганізації юридичної особи - факт реєстрації правонаступництва.

Право постійного (безстрокового) користування земельною ділянкою може бути також придбано власником будівлі, будівлі, споруди та іншого нерухомого майна у випадках, передбачених ст. 271 ГК.

Безперечно, норми ГК, регулюючи відносини між власником будівлі, розташованої на чужій земельній ділянці, і власником цієї ділянки, орієнтовані на те, що власник будівлі набуває право постійного (безстрокового) користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або муніципальній власності, якщо законом або договором не встановлено інше.

Так, індивідуальний підприємець Г. звернувся до арбітражного суду з позовом до адміністрації міста про визнання права безстрокового користування земельною ділянкою, які вони займають кафе, і про обов`язок відповідача видати документ, що підтверджує право на цю земельну ділянку. Однак судом не встановлено, на якому правовий режим використовувався земельну ділянку до здійснення угоди купівлі-продажу розташованої на ньому нерухомості, отже, суд не може виходити з того, що до нового власника нерухомості переходить право безстрокового (постійного) користування земельною ділянкою. Якщо продавець будови володів правом користування на земельну ділянку, то таке право набуває і покупець. При цьому видається новий документ, що засвідчує право на землю. Однак відсутність документів на право користування земельною ділянкою судами не розглядається як підстава самовільного зайняття земельної ділянки [81].

Згідно п. 2 ст. 3 Закону про введення ЗК при покупці будинків, споруд, розташованих на земельних ділянках, наданих на праві постійного (безстрокового) користування юридичним особам, це право на вибір покупця має бути переоформлено на право власності шляхом викупу земельної ділянки або на право оренди. Відповідно до п. 3 ст. 3 Закону про введення ЗК приватизація земельних ділянок, які використовуються громадянами на титулі постійного (безстрокового) користування, строком не обмежується. Цілком очевидно, що тут неможливо застосувати принцип про співвідношення загального і спеціального законодавства, оскільки в цьому випадку немає ні спеціальних суб`єктів, ні спеціальних об`єктів регульованих відносин [82]. Таким чином, за загальним правилом діють норми федерального закону, який був прийнятий пізніше за термінами, а саме - ЗК.